На початку 90-х рр. минулого століття у всьому світі, в т.ч. в державах з перехідною економікою кардинально зросла зацікавленість у залученні приватних інвесторів до фінансування, розробки та реалізації інфраструктурних проектів. Багатьом країнам бракувало ресурсів для задоволення зростаючих потреб населення в якісній інфраструктурі. З іншого боку, досвід приватизації державного майна в багатьох державах був невдалим. Все це змусило уряди багатьох країн вдатися до запровадження інституту державно-приватного партнерства (ДПП) як альтернативи приватизації та використовувати концесії та інші види ДПП для реалізації масштабних соціально важливих інфраструктурних проектів – будівництва та реконструкції об'єк- тів транспортної інфраструктури, комунального господарства тощо.
Слід зазначити, що уніфікованого підходу до регулювання ДПП, придатного для всіх країн, не існує. На обрання програми ДПП конкретною юрисдикцією впли- вають різноманітні фактори – від типу системи права до ставлення суспільства до передання об'єктів соціальної інфраструктури при- ватним інвесторам, особливо іноземним. З юридичної точки зору існує 2 види програм ДПП, а саме:
- прийняття спеціального законодавства про ДПП та
- регулювання проектів ДПП на договірній основі.
To read this article in full, please click here.
The content of this article is intended to provide a general guide to the subject matter. Specialist advice should be sought about your specific circumstances.
We operate a free-to-view policy, asking only that you register in order to read all of our content. Please login or register to view the rest of this article.